Теоретичні основи проєктування сталевих конструкцій
У цій статті стисло викладено, які правила норм і з якими припущеннями застосовує модуль проєктування сталевих балок і колон StatiCAD. За основу взято набір правил ÇYTHYE (турецькі норми проєктування, розрахунку та будівництва сталевих конструкцій) і положення TBDY 2018, що стосуються сталі. Щодо користування дивіться статтю Проєктування сталевих балок і колон.
Підхід до проєктування: YDKT (проєктування за коефіцієнтами навантажень і опору, LRFD). Коефіцієнти опору: згин φb = 0,90; зсув φv = 0,90 (для стінки компактного гарячекатаного двотавра 1,00); стиск φc = 0,90.
1. Характеристики матеріалу й перерізу
Клас сталі призначається елементу разом із перерізом; Fy та E зчитуються з бібліотеки матеріалів. Характеристики перерізу (A, Ix, Iy, Wel = Sx, Wpl = Zx, Zy, Sy, J, Cw, h, b, tf, tw, r) беруться з бази даних заводських профілів. Модуль пружності в бібліотеці матеріалів може бути визначений у кг/см² або в МПа; програма розпізнає одиницю автоматично.
2. Згинальна несуча здатність балки (Розділ 9)
Для балок із двоосесиметричним гарячекатаним двотавровим/H-перерізом, що згинаються в площині сильної осі, визначено три зони (Lb — довжина без бокового закріплення):
| Зона | Умова | Номінальна несуча здатність Mn |
|---|---|---|
| Текучість (пластична) | Lb ≤ Lp | Mp = Fy·Zx |
| Непружна крутильно-бокова втрата стійкості | Lp < Lb ≤ Lr | Mn = Cb·[Mp − (Mp − 0,7·Fy·Sx)·(Lb − Lp)/(Lr − Lp)] ≤ Mp |
| Пружна крутильно-бокова втрата стійкості | Lb > Lr | Mn = Fcr·Sx ≤ Mp |
- Lp = 1,76·ry·√(E/Fy)
- Fcr = Cb·π²·E/(Lb/rts)² · √(1 + 0,078·(J·c/(Sx·h0))·(Lb/rts)²)
- Lr = 1,95·rts·(E/(0,7·Fy))·√(J·c/(Sx·h0) + √((J·c/(Sx·h0))² + 6,76·(0,7·Fy/E)²))
- rts² = √(Iy·Cw)/Sx, h0 = h − tf, c = 1 (двоосесиметричний двотавр)
У звіті виводяться Lp, Lr і назва визначального граничного стану, тож інженер може перевірити узгодженість Lb із граничним станом. Класифікується компактність перерізу при згині; для некомпактної полиці вмикається граничний стан місцевої втрати стійкості полиці.
2.1 Незакріплена від бокового зміщення довжина Lb і коефіцієнт поправки моменту Cb
Lb — це довжина стиснутої полиці, не закріплена від бокового зміщення (ÇYTHYE 9.2.2). Якщо поля бокового закріплення (Le) у властивостях елемента залишено автоматичними, приймається Lb = довжина елемента L (між кінцевими вузлами) і вважається, що кінці закріплені від бокового зміщення (ÇYTHYE 9.1(a)). За наявності проміжного бокового закріплення найбільшу незакріплену довжину вводять у поле Le вручну.
- Cb = 12,5·Mmax / (2,5·Mmax + 3·MA + 4·MB + 3·MC) (ÇYTHYE, рівн. 9.1), 1,0 ≤ Cb ≤ 3,0
- Mmax, MA, MB, MC: абсолютні значення найбільшого моменту на незакріпленій довжині та моментів у точках 1/4, 1/2 і 3/4
Моменти беруться зі станцій балки (кінців частин) скінченно-елементного розв’язку; значення в чвертьточках знаходять лінійною інтерполяцією між сусідніми станціями.
- Кожна комбінація за несучою здатністю перевіряється за власною діаграмою моментів. Оскільки Cb змінюється залежно від комбінації, визначальною є не комбінація з найбільшим моментом, а комбінація з найбільшим відношенням потреби до несучої здатності. У звіті розрахунковий момент, назва комбінації та Cb належать саме цій комбінації; поперечна сила й осьова сила беруться з обвідної.
- Консоль (елемент, один кінець якого не з’єднаний з колоною, стіною чи іншою балкою): Lb = L і Cb = 1,0 (ÇYTHYE 9.1(e)).
- Той кінець вторинної балки, що врізається в іншу балку, вважається опорою, як опора на колону чи стіну; Cb обчислюється за діаграмою.
- Якщо в полі Le введено Lb, коротшу за L (проміжне закріплення; діаграма моментів незакріпленої частини окремо невідома), або балку розбито менш ніж на 4 частини скінченних елементів, приймається Cb = 1,0 (із запасом надійності).
3. Несуча здатність балки на зсув (Розділ 10)
Vn = 0,6·Fy·Aw·Cv1, Aw = d·tw
Якщо для стінки гарячекатаного двотавра виконується h/tw ≤ 2,24·√(E/Fy), приймаються Cv1 = 1,0 і φv = 1,00; в іншому разі застосовуються загальні правила для стінки.
4. Комбінований вплив у балці (Розділ 11)
Перевіряється взаємодія згину, зсуву й осьової сили, а у звіт записується єдине відношення; якщо відношення ≤ 1,0, ставиться позначка UYGUN (відповідає).
5. Прогин балки
f = 5/48 · Mmaks · L² / (E·Ix) (проста балка, еквівалент рівномірно розподіленого навантаження); умова f ≤ L/K.
Mmaks — експлуатаційний момент: найбільший із комбінацій G+Q і G+S без коефіцієнтів. Для консольної балки замість 5/48 використовується коефіцієнт 1/3 (еквівалент зосередженого навантаження на кінці; для розподіленого навантаження — консервативний). K береться з вибору K прогину у властивостях елемента (за замовчуванням 300; 200 / 150 / вручну).
6. Несуча здатність колони на стиск (Розділ 8)
Для стиснутого елемента з двоосесиметричним двотавровим/H-перерізом обчислюються три пружні критичні напруги, і визначальною є найменша:
- При згині: Fex = π²·E/(KLx/rx)², Fey = π²·E/(KLy/ry)²
- При крученні: Fez = [π²·E·Cw/(KLz)² + G·J] / (Ix + Iy), G = E/2,6
- Fe = min(Fex, Fey, Fez)
- Fy/Fe ≤ 2,25 → Fcr = 0,658^(Fy/Fe) · Fy (непружна); Fy/Fe > 2,25 → Fcr = 0,877·Fe (пружна)
- Pn = Fcr·Ag, φc = 0,90
Визначальна форма вказується у звіті. Для довжини крутильної втрати стійкості використовується довжина відносно слабкої осі.
Ефективна довжина втрати стійкості: за замовчуванням KL = висота поверху + різниці нижньої/верхньої позначок елемента, K = 1,0. Вводячи K·L вручну в поля Le вікна властивостей вертикального армопояса, можна задати окрему довжину для кожної осі. Якщо KL/r > 200, у звіт виводиться червоне попередження (розрахунок не зупиняється).
Гнучкість перерізу (Таблиця 5.1A, осьовий стиск): полиця b/(2·tf) ≤ 0,56·√(E/Fy); стінка hw/tw ≤ 1,49·√(E/Fy). Для перерізу, що перевищує межу (гнучкого), метод ефективної площі (ÇYTHYE 8.4) не застосовується: якщо в елементі є стискальне зусилля (|N| > 1 кН), сторона стиску не проходить, у коефіцієнт взаємодії записується 99, елемент у звіті позначається як «narin enkesit» (гнучкий переріз) і вважається недостатнім. Характеристики перерізу, несучі здатності на згин і зсув та взаємодія розтягу й згину (Рівн. 11.3a/b, Pc = 0,90·Fy·Ag) усе одно обчислюються. Правило однаково застосовується до колон і балок з осьовим стиском (верхній пояс ферми, прогін тощо).
7. Несуча здатність колони на згин відносно слабкої осі
Mny = Fy·Zy ≤ 1,6·Fy·Sy (відносно слабкої осі крутильно-бокова втрата стійкості не виникає).
8. Комбінований вплив у колоні (Розділ 11.3)
- Pr/Pc ≥ 0,2: Pr/Pc + 8/9·(Mrx/Mcx + Mry/Mcy) ≤ 1,0 (11.3a)
- Pr/Pc < 0,2: Pr/(2·Pc) + (Mrx/Mcx + Mry/Mcy) ≤ 1,0 (11.3b)
Pc = φc·Pn; Mcx — несуча здатність відносно сильної осі, включно з крутильно-боковою втратою стійкості (Lb = KLy, Cb = 1,0), Mcy обчислюється за правилом для слабкої осі. Використане рівняння вказується у звіті.
9. Внутрішні зусилля та комбінації навантажень
Для балки M, V (і N), для колони N, Mx, My та V беруться зі скінченно-елементного розв’язку програми як обвідна наведених нижче комбінацій:
- Комбінації програми в перетвореному для сталевого проєктування вигляді: у комбінаціях із землетрусом 1,0G → 1,2G, а Q не менше 1,0Q (TBDY 4.4.4.2). Назви цих комбінацій відображаються у звіті з суфіксом «[1.2G+1.0Q]».
- Комбінації YDKT за ÇYTHYE (з простих завантажень G, Q, S, W): 1,4G; 1,2G + 1,6Q (+0,5S); 1,2G + 1,6S (+1,0Q); якщо вітер визначено, для кожного вітрового завантаження 1,2G + 1,6S + 0,8W, 1,2G + 1,0Q (+0,5S) + 1,6W та 0,9G + 1,6W.
Якщо вітрове завантаження не визначено, видається попередження аналізу. Назва комбінації, що дає обвідну, відображається у звіті поруч із зусиллям.
9.1 Штучна осьова сила, зумовлена зміщенням
Якщо в Загальних параметрах проєкту позначено Враховувати значення Offset1 і Offset2 в матриці жорсткості системи або Враховувати ексцентриситети в матриці жорсткості системи за визначеною віссю, вісь балки моделюється під віссю вузла на e2 = offset2 − h/2. Оскільки жорстка діафрагма або опори утримують осьові переміщення вузлів, у балці виникає осьова сила, якої насправді немає (ефект складеного перерізу з абсолютно жорсткою полицею). Ця сила стала в кожному ланцюгу між вузлами діафрагми:
- Nk = ck · M̄3, ck = A·e2 / (I3 + A·e2²)
- M̄3: середній (зважений за довжиною) момент уздовж ланцюга; M3 — повний момент відносно осі вузла.
Для IPE 300 (A = 53,81 см², I3 = 8356 см⁴, e2 = −15 см) отримуємо ck = −3,944 м⁻¹; зусилля частин скінченних елементів дають це значення з точністю до чотирьох знаків. Якщо цю силу не віднімати, у тестових моделях вона сягає 318–721 кН і збільшує відношення M–N–V приблизно на 30 %. Як і для балок із легкої сталі, програма віднімає цю частку від осьової сили частини в кожному завантаженні (див. Теоретичні основи проєктування з легкої сталі, розділ 12): момент не змінюється; віднімана частка не перевищує |N| і не змінює його знака; ланцюги розпізнаються за послідовними частинами з рівною N (якщо ввімкнено опцію «Не прив’язувати проміжні вузли балок до жорсткої діафрагми», уся балка є одним ланцюгом). Осьова сила, що залишається, — це залишок за правилом трапеції, який виникає внаслідок усереднення кінцевих моментів частин (у разі розподіленого навантаження (2/3)/n² від піка; для 12 частин 0,5 %, із запасом надійності). Вплив зміщення на жорсткість балки є результатом моделі й зберігається: у балці з жорсткими кінцями кінцеві моменти за ввімкненого зміщення можуть виявитися більшими (в одному прикладі 84,8 кНм проти 74,5 кНм).
10. Елементи ферм та інші типи перерізів
Для розрахунку сталевих кроквяних ферм і прогонів перевірки балок і колон розширено такими правилами:
- Втрата стійкості балки при осьовому стиску: φcPn із розділу 6 обчислюється з KLx = KLy = довжина елемента між вузлами (для похилого елемента — тривимірна довжина), і застосовується взаємодія осьової сили та згину за рівн. 11.3a/b. У звіті наводиться більше з відношень за рівн. 11.11 і рівн. 11.3. Оскільки обвідна осьової сили балки не має знака, осьова сила приймається стискальною (при розтягу — із запасом надійності).
- Осьовий розтяг у колоні та стійці: для обвідної розтягу (комбінації YDKT) перевіряються текучість брутто-перерізу φtTn = 0,90·Fy·Ag і взаємодія розтягу та згину (рівн. 11.3a/b); у звіті наводиться визначальна взаємодія (стиск або розтяг). Розрив нетто-перерізу (ÇYTHYE, Розділ 7) належить до проєктування з’єднань.
- Інші типи перерізів: U (ÇYTHYE 9.2; для швелера c = (h₀/2)·√(Iz/Cw)), коробчастий (9.7; крутильно-бокова втрата стійкості не розглядається), трубчастий (9.8; D/t > 0,45E/Fy — поза сферою застосування) і рівнополичний L (9.10; Mcr — за рівн. 9.69a; якщо J немає в каталозі, (1/3)·Σbt³). Несуча здатність на зсув обчислюється за випадками Розділу 10 для відповідного типу перерізу (10.3 коробчастий, 10.4 трубчастий, 10.5 L і T). При стиску L-перерізу втрата стійкості при згині обчислюється за моментами інерції відносно головних осей. Гнучкість перерізу перевіряється за межами Таблиці 5.1A для відповідного типу перерізу (коробчастий 1,40; трубчастий 0,11E/Fy; L 0,45; U: полиця 0,56, стінка 1,49).
- Розрахункова товщина стінки труб і коробчастих профілів (ÇYTHYE 5.4.2): у розрахунках перерізу використовується розрахункова товщина стінки: для елементів, зварених електроопором (ERW, TS EN 10219), td = 0,93·t, для елементів, зварених дуговим зварюванням під флюсом, td = t. За замовчуванням ERW; вибір виконується в полі Загальні параметри проєкту → Вибір норм → Виготовлення труб/коробчастих профілів і зберігається разом із проєктом. Характеристики перерізу перераховуються з геометрії за td: для труби A, I, W, Wp і J — за замкненими формулами; для коробчастого профілю — як різниця зовнішнього та внутрішнього прямокутників із радіусом зовнішнього кута 2·td і внутрішнього td (з відніманням кутових порожнин) для A, I, W, Wp і J за Бредтом = 4·Am²·t/p. Це припущення точно збігається з Прикладом 9.8 Посібника з застосування ÇYTHYE (коробчастий 200×200×8: We = 341, Wp = 400 см³). Ширина локальної втрати стійкості b = B − 3·td.
- Згин рівнополичного кутика відносно геометричної осі (ÇYTHYE 9.10.2(2)(i)): для рівнополичного кутика, не закріпленого суцільно від крутильно-бокової втрати стійкості, момент текучості береться My = 0,80·Fy·We (геометрична вісь); цей My використовується і в межі текучості (9.65: 1,5·My), і в 9.66/9.67. Mcr обчислюється за рівн. 9.69a для стиснутого кінця полиці (рівн. 9.69b для розтягнутого дає більше значення; програма із запасом використовує 9.69a), Cb ≤ 1,5. Локальна втрата стійкості полиці (9.10.3) перевіряється за We геометричної осі.
Константа кручення в скінченно-елементній моделі: для балок зі сталевих профілів і профілів із легкої сталі як константа кручення замість полярного моменту інерції (I₂ + I₃) використовується справжня константа кручення Сен-Венана J; для колон і стійок із профільним перерізом J (см⁴) береться з бібліотеки перерізів у правильних одиницях. Для типів, для яких J у каталозі не наведено, J виводиться: для коробчастого перерізу — за формулою Бредта для замкненого перерізу J = 2t(h − t)²(b − t)²/((h − t) + (b − t)), для відкритих перерізів L, T і U — J = (1/3)·Σbt³. Для залізобетонних балок круглого, таврового, L-подібного, двотаврового та багатокутного перерізу також використовується справжнє J з бібліотеки перерізів; для багатокутних перерізів застосовується наближення Сен-Венана J = A⁴/(4π²(I₂ + I₃)) (точне для круга, добре наближення для суцільних багатокутників, із запасом надійності для перерізів із порожнинами). Редактор перерізів також записує це наближення в поле J багатокутних перерізів. Для збірних балок змінного перерізу (nonprismatic) і надалі використовується полярний момент інерції. J зберігається разом із файлом проєкту; у проєктах без запису J його знову виводять зі сталевого каталогу.
Модуль пружності в скінченно-елементній моделі: якщо E сталі в картці матеріалу збережено в кг/см², у проєктуванні та в скінченно-елементній моделі одиниця розпізнається й перераховується. Для сталевих записів у бібліотеці E = 200 000 МПа (ÇYTHYE); у старих проєктах копія картки могла залишитися зі старим значенням (2 100 000 кг/см²). У формі матеріалу показано одиницю рядка E сталі.
Свідомі обмеження: для U-перерізу при стиску крутильно-згинальна втрата стійкості (у каталозі немає даних про центр вигину) і для L-перерізу еквівалентна гнучкість не розглядаються; якщо при згині полиця U-перерізу некомпактна, елемент позначається як «desteklenmiyor» (не підтримується). Оскільки в каталозі характеристики перерізу T-профілів порожні, T-профілі не входять до сфери застосування.
11. Правила Розділу 9 TBDY 2018
- Система та рівень пластичності: з коду групи C Таблиці 4.1 (C11–C33) беруться R, D, BYS і рівень пластичності; рівень елементів рами, що передає момент, високий у C1x та обмежений у C2x і C3x (у змішаній системі в’язі та стіна — високий). Якщо коду C немає, використовується параметр пластичності проєкту (змішана → обмежений).
- Умова перерізу Таблиці 9.3: визначення b/t збігаються з Таблицею 5.1 ÇYTHYE (полиця I/H bf/2tf, полиця U b/tf, стінка h = H − 2(tf + r), коробчастий b = B − 3t, кутик — найдовша полиця/t, труба D/t; для труб і коробчастих профілів — розрахункова товщина стінки за ÇYTHYE 5.4.2). Межі (високий / обмежений): полиця 0,30·√(E/Fy) / 0,38·√(E/Fy); коробчастий 0,55·√(E/Fy) / 1,12·√(E/Fy); труба 0,038·E/Fy / 0,07·E/Fy; стінка, з Ca = Pu/(0,90·Fy·A), для Ca ≤ 0,125 — 2,45·√(E/Fy)·(1 − 0,93·Ca) / 3,76·√(E/Fy)·(1 − 2,75·Ca), в іншому разі — 0,77·√(E/Fy)·(2,93 − Ca) / 1,12·√(E/Fy)·(2,33 − Ca) ≥ 1,49·√(E/Fy). Для балки Pu — стискальне значення обвідної, для колони — Nd. Умова застосовується до сталевих колон (крім стійок ферм) і до балок, принаймні один кінець яких передає момент.
- Відстань між бічними розкріпленнями (9.2.8.1): Lb,maks = 0,086·iy·E/Fy (високий) / 0,17·iy·E/Fy (обмежений); iy — радіус інерції слабкої осі. Порівнюваний Lb — довжина в розрахунку крутильно-бокової втрати стійкості.
- Матеріал (9.2.3.1(a), Таблиця 9.2): для балки видається попередження при Fy ≤ 355, для колони системи — при Fy ≤ 460 МПа (крім колон рам обмеженого рівня пластичності, що передають момент). Ry/Rt беруться з назви матеріалу: S235 1,4/1,1; S275 1,3/1,1; S355 1,25/1,1; S460 1,1/1,1; труба й коробчастий профіль 1,4/1,3.
- Комбінації, збільшені на D (9.2.6): сейсмічні комбінації програми копіюються через перетворення YDKT (у сейсмічній комбінації 1,0G → 1,2G, Q не менше 1,0Q; 0,9G ± E без змін), а коефіцієнт горизонтальних сейсмічних завантажень у напрямі X множиться на DX, у напрямі Y — на DY. Вертикальний сейсмічний вплив не множиться. Для жорстких підвальних поверхів використовується D підвалу за Рівн. 4.6. Верхня межа механізму (несучої здатності) не застосовується; результат дається у запас.
- Перевірка колони на осьову силу D·E (9.3.1.3(b) / 9.4.1.3): у сталевих колонах несучої системи горизонтальних навантажень (крім стійок ферм) при M = 0 перевіряються Nu = макс(стиск D·E) ≤ φc·Pn (Розділ 6, з тим самим KL) і Tu = макс(розтяг D·E) ≤ φt·Tn = 0,90·Fy·Ag; обидва кінці скануються окремо.
- З’єднання з фундаментом (9.12, інформація): на нижньому кінці колони 1-го поверху або першого поверху над жорстким підвалом з обвідної D·E беруться N (стиск, розтяг), V2, V3 і M = min(1,1·Ry·Fy·Wp; MD·E) (кожна вісь окремо).
- Метод зсуву: оскільки в класичному методі EX/EY у скінченно-елементній моделі не розв’язуються, за наявності в проєкті важкої сталевої балки чи колони метод зсуву й вертикальних навантажень в аналізі переводиться на скінченні елементи (інформаційний рядок).
- Відповідність вузлів: відповідність кінця балки колоні береться з визначення опори балки, а колони верхнього поверху — з передачі навантаження між поверхами. Якщо напрям балки становить ≤ 45° до напряму XK1–XK2 колони, це рама сильної осі колони (M3). Те, що кінець сталевої балки вважається шарнірним, визначається за свободою кінця в скінченно-елементному визначенні.
- Потрібна міцність з’єднання (9.3.4.1(b,c), інформація): Mpr = 1,1·Ry·Fy·Wp; ℓn = L − dc,лів/2 − dc,прав/2 (dc — глибина колони в напрямі балки; ℓn ≥ 0,5·L); Vuc = |Vd| + (Mpr,i + Mpr,j)/ℓn (на шарнірному кінці Mpr = 0; Vd — поперечна сила на кінці балки від 1,2G + 0,5Q + 0,2S); оскільки шарнір вважається на грані колони, Muc = Mpr.
- Сильна колона (9.3.2): ΣM*pc = Σ Wpc·(Fyc − Puc/Ag) (Рівн. 9.8b; нижня колона + сталеві колони верхнього поверху; Puc — стиск D·E, а за його відсутності — обвідна YDKT; якщо дужка від’ємна, 0), ΣM*pb = Σ(1,1·Ry·Fyb·Wpb + Muv), Muv = Vuc·dc/2 (Рівн. 9.9b). Моменти колон до центра вузла не переносяться (у запас). Кожна вісь перевіряється окремо; якщо відношення ≤ 1,0, елемент Недостатній. 9.3.3.1(a): якщо Pu (обвідна YDKT) < 0,3·Fy·Ag і (верхньої колони немає або будівля одноповерхова), колона звільняється. Застосовується лише коли рівень пластичності рами високий.
- Зона зсуву (9.3.4.2 / 9.4.2.2, колона I/H): Vup = Σ Mi/(db,i − tbf,i) − ΣMi/Hort; Mi = Muc (високий) або min(обвідна розрахункового моменту балки; Mpr) (обмежений; обвідна може містити й момент у прольоті, у запас); Hort — середнє довжин колон нижнього й верхнього поверхів. φv·Rn = 1,0·0,6·Fy·(dc·tw + 3·bcf·tcf²/db) (деформація зони зсуву враховано); якщо Pr > 0,75·Py, міцність множиться на kP = 1,9 − 1,2·Pr/Py. Потрібна сумарна товщина t = (Vup/(0,6·Fy·kP) − 3·bcf·tcf²/db)/dc, підсилення td = t − tw; u = 2[(db − 2·tbf) + (dc − 2·tcf)], tw ≥ u/180.
- Пластина неперервності (9.3.4.3): для балок сильної осі tcf ≥ 0,4·√(1,8·bbf·tbf·Ryb·Fyb/(Ryc·Fyc)) і tcf ≥ bbf/6 (найнесприятливіша балка); якщо умова не виконується, потрібна пластина, t ≥ макс tbf.
- Бічна розкріплювальна сила та стик колони (9.3.6(a), 9.3.5, інформація): бічна розкріплювальна сила 0,02·Fyb·bbf·tbf (найбільша балка; якщо відношення сильної колони > 2,0, лише на рівні верхньої полиці); болтовий стик верхньої колони M = min(Ry·Fy·Wp) (нижня / верхня колона), V = 2·Wp·(Fy − Pu/A)/Hc (верхня колона). Нерозкріплений вузол за 9.3.6(b) з моделі не розпізнається.
- Центрична в’язь (9.5–9.7): схема (Рисунок 9.5): якщо кінець на рівні поверху й у перерізі колони — вузол колони; у прольоті балки (2–98 %) — перевернута V (верхній кінець) / V (нижній кінець); у перерізі колони між поверхами — K (заборонено, Недостатня); якщо на кінці іншої в’язі або в тій самій вертикальній площині є пара з протилежним нахилом — X; в іншому разі діагональ. Гнучкість KL/i: L — тривимірна довжина (якщо введено, довжина втрати стійкості користувача), i = √(Imin/A) (у вузловій пластині — головний); межа 200, для V / перевернутої V обмеженого рівня пластичності 4·√(E/Fy). Fcre: крива ÇYTHYE 8.2 з Ry·Fy замість Fy; T = Ry·Fy·Ag, P1 = 1,14·Fcre·Ag, P2 = 0,3·P1. 9.6.6: розтяг Ry·Fy·Ag, стиск 1,1·min(Ry·Fy·Ag; 1,14·Fcre·Ag), згин 1,1·Ry·Mp (менший Wp). 9.6.3.4: Ae ≥ Ry·Fy·Ag/(Rt·Fu). 9.6.1.2: в’язі на одному поверсі з різницею напрямів у плані < 5° і відстанню осей < 100 см становлять одну вісь; у сейсмічному завантаженні, що дає велику горизонтальну силу вздовж осі, частка стиснутих в’язей у Σ|P·cos α| має бути 0,30–0,70. Рівень пластичності в’язі — це пластичність в’язей за кодом C (якщо в двох напрямах різна — високий); якщо коду C немає, береться параметр проєкту. У Таблиці 9.3 застосовуються рядки для в’язей; 9.2.8.1 і прогин не перевіряються; в’язь у розрахунок вузла сильної колони не входить.
- Колона та балка рами з в’язями (9.6.2, 9.6.4.1, 9.7.2, 9.7.4.1): в’язі за напрямом у плані розподіляються на EX або EY; стан розтягу/стиску в’язі для напряму й знака землетрусу визначається за знаком осьової сили в завантаженні цього напряму. Механізм (a): розтяг T, стиск P1; (b): T і P2. Сила, що діє на кінцевий вузол, — F·u (u — одиничний вектор від кінця до іншого кінця). Осьова частка механізму колони — сума внесків кінців в’язей, що припадають на переріз колони на поверсі та вище (9.6.2.3, рівновага вузла); вертикальна сила кінців, приєднаних до V-балки, розподіляється на кінці балки пропорційно. У кожній комбінації D·E вибирається домінантний напрям і знак; N = Nвертикальна + знак(Nмех)·min(|Nмех|; |ND·E|) (9.6.2.4); якщо Nмех і ND·E мають протилежні знаки або Nмех = 0, береться ND·E. Mx, My і V — обвідна D·E на двох кінцях; для обмеженого N, M і V — обвідна D·E. Перевірка виконується звичайною перевіркою колони (ÇYTHYE 8 + 11.3, ті самі довжини втрати стійкості). Балка прольоту з в’яззю: обвідна D·E (N, M3, V2; Cb = 1) і Таблиця 9.3 (пластичність в’язі). Балка V / перевернутої V: вільно оперта балка без в’язей; вертикальне навантаження розподілене по частинах, з несейсмічними коефіцієнтами комбінації D·E; у точці в’язі Pz = −Σ F·uz (вниз +), осьова сила балки |Σ F·uh|/2 (приймається стиск). Для високого F = T, −P1 / −P2 (9.6.4.1(c)); для обмеженого F = min(T; розтяг D·E), −0,3·Fcr·Ag. Lb — найбільша відстань між кінцями та точками в’язей.
- Осьова сила балки прольоту з в’яззю (9.6.2.4): при високій пластичності в кожній комбінації D·E N = NG + r·NE; r = min(1; макс(Fмех,i/|FDE,i|)), i — в’язі, приєднані до балки; FDE,i — частка землетрусу в’язі, збільшена на D, у цій комбінації, Fмех = T (розтяг) або P1/P2 (стиск; випадки a і b окремо). M і V беруться з обвідної D·E. Для обмеженого рівня пластичності змін немає (9.7.2).
- З’єднання в’язь–балка–колона (9.6.5, інформація; лише висока пластичність): якщо кінець балки на рівні поверху приєднаний до сталевої колони, а в тому самому вузлі в одній вертикальній площині з балкою (різниця напрямів у плані < 5°) є кінець в’язі, кінець позначається. Шарнірний кінець: поворот не менше 0,025 рад (Додаток 9C). Жорсткий кінець: M = min(1,1·Ry·Fy·Zбалки; Σ 1,1·Ry·Fy·Zколони); колони — нижня й верхня, Z — відносно осі в напрямі балки (колона ≤ 45° до напряму XK — сильна). YDKT.
- Диафрагмова стійка та горизонтальна в’язь (9.10.3 / 9.10.4): горизонтальна в’язь: позначена «Сталева в’язь» і |z2 − z1| ≤ макс(10 см; 0,05·Lплан). Балка системи горизонтальних в’язей: кінець розташований не далі 15 см від кінця горизонтальної в’язі на тому самому поверсі. Стійка: різниця напрямів у плані з віссю вертикальної в’язі < 5°, відстань середини від осі, перпендикулярної до неї, < 100 см, позначка поверху — позначка кінця однієї в’язі, не балка прольоту з в’яззю. Перевірка: за комбінаціями D·E на кінцях частин обвідна N, M3, V2 і перевірка балки (Lb звичайного проєктування, Cb = 1); Nстиск/Nрозтяг наводяться як потрібна міцність з’єднання.
- В’язь лише на розтяг (9.6.4.3 / 9.7.4.3): у скінченно-елементній моделі осьова площа береться A/2 (маса зберігається); у симетричній X сумарна бічна жорсткість двох в’язей дорівнює жорсткості однієї розтягнутої в’язі. У проєктуванні група: той самий поверх, різниця напрямів у плані < 5°, перпендикулярна відстань осей < 100 см. У кожній комбінації N = NG + NE (горизонтальні сейсмічні завантаження; у D·E — з D); Ht = Σ|NE|·cos θ (NE розтяг), Hc = ΣNE·cos θ (стиск), f = (Ht + Hc)/Ht; розтягнута в’язь NG + f·NE, стиснута в’язь NG; якщо сума — стиск, 0 (ослаблена). Tu ≤ 0,90·Fy·Ag і 11.3 (розтяг + M3/Md); у проєктуванні елемента втрати стійкості при стиску немає. KL/i ≤ 300; межа стиску 9.7.5 дорівнює 0; у V-балці стиснута в’язь 0. При високому рівні пластичності Недостатня (9.6.4.3); якщо в групі немає протилежного нахилу, Недостатня. Оскільки в каталозі немає перерізів стрижня та троса, виняток із межі 300 не застосовується. Горизонтальна в’язь лише на розтяг: площа у скінченно-елементній моделі знову A/2; група — в’язі, що перетинаються у внутрішній точці в плані на тому самому поверсі; використовується та сама формула передачі. Розрахункова сила — розтяг із передачею макс(YDKT; D·E) (9.10.4); заборона 9.6.4.3 і KL/i ≤ 300 не застосовуються.
- Хорда диафрагми (9.10.2): для верхнього перекриття поверху й кожного горизонтального сейсмічного завантаження сили передачі Ri: зсув верхнього перерізу стіни/колони − зсув нижнього перерізу її продовження на верхньому поверсі та −P·uгоризонт на кінці центричної в’язі на рівні поверху (P > 0 стиск); ΣR = F. Інерція F пропорційна площі перекриттів. Межа диафрагми — перекриття та точки передачі. У перерізі s M(s) = F·Σap(s − sp)/A − Σ[Ri,перп·(s − si) + Ri,вісь·(ti − tc)] (ті, що ліворуч від s; складові вздовж прольоту — пара сил відносно середини глибини); 100 перерізів; T = |M|/B. Балка-хорда: горизонтальна сталева балка (не в’язь), до напряму прольоту < 5°, середина не далі від зовнішнього краю ніж макс(100 см; 0,05·B); найбільше T у перерізах, які вона охоплює, додається до осьової сили обвідної ÇYTHYE (|N| + T стиск; обвідна містить і несейсмічні комбінації, у запас). Залізобетонне перекриття: σ = M/(h·B²/6) ≤ 0,20·fck, As = T/fyd (інформація).
- Просторова покрівельна ферма (9.10.4): у групах, створених майстрами покрівлі та ферм, якщо для кінцевих точок у плані всіх елементів групи найбільша відстань до прямої, що проходить через найвіддаленіші дві точки, > 20 см, група вважається просторовою фермою. Сталеві балки потрапляють до перевірки балок за обвідною D·E, стійки ферм — до перевірки колон із осьовою силою, збільшеною на D.
12. Межі застосування
- Розрахунок несучої здатності охоплює двотаврові/H, U, коробчасті, трубчасті та рівнополичні L-профілі (розділ 10); профілі T і нерівнополичні кутики у звіті позначаються як «desteklenmiyor» (не підтримується).
- Розрахунок холодноформованих профілів виконується в модулі легких сталевих конструкцій.
- У балці Cb обчислюється за діаграмою моментів комбінації (розділ 2.1); при згині колони відносно сильної осі приймається Cb = 1,0. Для колон приймається K = 1,0; інші умови обпирання задає користувач через поля Le.
- Для гнучкого перерізу метод ефективної площі, а також крутильно-згинальна втрата стійкості моносиметричних перерізів не реалізовані.
- Рама з ексцентричними в’язями (TBDY 9.8), в’язь, що не втрачає стійкості (9.9), і композитна колона (9.11) не входять до сфери програми.
- Бокове закріплення балки приймається як одна довжина; списку проміжних закріплень не передбачено (у балці з проміжним закріпленням Cb = 1,0). Автоматична Lb — це довжина між кінцевими вузлами: для балки, розбитої на частини без проміжних опор в одному напрямку, справжню незакріплену довжину слід ввести в поле Le.